Bel Esprit
Арго

Десятеро кремезних хлопців мружаться на вранішньому сонці.

- І із оцих дровеняк нам тре буде зробити корабель?
- Да тут і на каравелу для Сірка не стане.

Перегукуються руді здоровані, поплескують себе по колінах. Сонце грається з золотавим волоссям, відблискує поцілунками на ластовинні.

Повз юрбу іде старезний дід. Не поспішає - де йому, най за ним час поспішає. Борода в діда сива, аж по коліна, волосина до волосини лежить.

Посміхається дід привітно.

- А що-ц ви, хлопці, робите?
- Та, діду, корабель маємо мастирити.
- Для пана судно?
- Та ви що? Для себе - по той бік Дніпра попливемо. Чи, може, навіть, до Чорного моря, - замріяно розтягує останні слова стрункий, немов дубочок, хлопець.
- І що ж там, при Чорнім морі?
- Вівці добувать. Кажуть люде, що ті вівці ліпші за все на світі. Товсті, гідні, ще й шерсть на сонці золотом грає. Гідні вівці...

Регочуть хлопці, плюють на долоні та починають таскати дошки. Корабель будують.

@темы: українська абетка